Duke Nukem 3D: Megaton Edition - це не ремейк, не "переосмислення" і не спроба зробити Дюка "глибшим персонажем". І слава Богу. Бо Duke Nukem має залишитись саме таким: нахабним качком у червоних окулярах, який рятує світ так, ніби переплутав вторгнення прибульців із п’ятничною вечіркою.
Тут усе на місці:
- ті самі спрайти
- ті самі звуки
- ті самі рівні
- і той самий вайб "1996 рік, комп’ютер гріється, а батьки просять зробити тихіше"
Megaton Edition акуратно запускає весь цей музей тестостерону на сучасних ПК, додає купу доповнень, про існування яких половина людей навіть не знала, і не ламає головне - атмосферу абсолютного ігрового хамства. Атмосфера тут настільки концентрована, що сучасні шутери поруч виглядають як корпоративний тренінг із толерантності.
Дюк заходить у кімнату, кидає "гостру фразу", стріляє в прибульця й поводиться так, ніби весь світ створений виключно для того, щоб він міг ефектно жувати сигару.
Це досі смішно! Особливо після десяти років "серйозних сюжетних FPS", де головний герой 14 годин страждає через своє минуле. Дюк же страждає тільки якщо закінчились патрони.
Окремий сюрприз - мультиплеєр. Його підтягнули до сучасного стану настільки, наскільки це можливо для гри, де:
- ракета в обличчя - аргумент
- jetpack - стиль життя
- а баланс існує десь між "ха-ха" і "ой"
Щоправда є речі, які сучасного гравця можуть вбити швидше за ворогів. Наприклад стрільба по вертикалі, де іноді не дуже зрозуміло, куди саме ти цілиться. У мультиплеєрі це перетворюється на:
"Я стріляв у тебе?"
"Не знаю. Але я помер."
І тут головна проблема Duke Nukem 3D: сучасному гравцю складно пояснити, чому це було настільки круто. Бо це гра з епохи, коли рівні були лабіринтами, жарти - тупими, а харизма персонажа заміняла половину сценарію.
Але для тих, хто застав той час - Megaton Edition працює як машина ностальгії. Гучна. Вульгарна. Трохи незручна. І абсолютно жива.
[9/10]
Коментарі
Дописати коментар