Shadow Warrior Classic Redux - це коли Duke Nukem подивився аніме про ніндзя, переїхав у Азію й вирішив: "Тепер я самурай."
Так народився Ло Ванг - людина, яка вирішує будь-яку проблему однаково: катаною, ракетницею, або дуже сумнівним жартом.
Гра - чистий концентрат шутерів 90-х. Тут немає "кінематографічного досвіду", "емоційної драми" чи "глибокого морального вибору". Тут є:
- орди монстрів
- секретки в кожній стіні
- файні печеньки з жартами
- напівоголені аніме-дівчата
- і герой, який коментує кожне вбивство так, ніби проходить стендап для демонів
"Everybody dead. I like that."
І це той тип гри, де через 15 хвилин ти вже автоматично тиснеш пробіл біля кожної підозрілої текстури. Бо якщо в Doom шукали ключі - то тут шукають секрети, ніби від цього залежить іпотека.
Левелдизайн окремо заслуговує на психотерапевта. У якийсь момент гра абсолютно серйозно каже: "Бачиш димохід? Там драбина." "ЩО-О-О?"
Проблема тільки одна - гра трохи занадто любить сама себе. Рівнів тут багато. Доповнень ще більше. І десь після двадцятого коридору ти вже починаєш позіхати так, ніби щелепа проходить окремий boss fight.
Але головне - Ло Ванг досі витягує це все на харизмі. Бо Shadow Warrior - це не про акуратний дизайн. Це про енергію часу, коли шутери були нахабними, дурнуватими й абсолютно не боялись виглядати "занадто".
Іноді цього дуже не вистачає сучасним іграм.
[7.5/10]
Коментарі
Дописати коментар