Thomas Was Alone - це гра, яка доводить, що для хорошої історії іноді достатньо:
- прямокутника
- квадрата
- голосу за кадром
- і кризи самоідентифікації у геометричних фігур
На перших хвилинах здається, що це якась інтерактивна дитяча книжка: "Ось Томас. Він стрибає." І ти такий: "Серйозно? Я зараз буду співпереживати квадрату?"
А потім проходить година - і ти вже щиро переживаєш за набір кольорових прямокутників більше, ніж за половину персонажів сучасних серіалів.
Фокус у тому, що гра дуже хитро продає емоції через механіку. Один персонаж високо стрибає. Інший плаває. Третій - широкий, як мої штани. І поступово головоломки починають будуватись не навколо: "як пройти рівень?" а навколо: "як їм допомогти одне одному?"
І в якийсь момент ловиш себе на думці, що гра про абстрактні фігури раптом почала говорити про дружбу, залежність і підтримку значно чесніше, ніж деякі "серйозні RPG".
Окремий магічний артефакт тут - закадровий голос. Спокійний, теплий, ніби тобі читають казку перед сном… тільки з комп’ютерним жаргоном і екзистенційними натяками. А музика взагалі працює як легальний седатив. Ти просто сидиш, слухаєш, вирішуєш пазли й поступово входиш у стан: "Можливо, я теж прямокутник. Просто складної форми."
[7/10]
Коментарі
Дописати коментар