Outlast - це гра, яка взяла формулу Call of Duty, забрала зброю й сказала: "Ну що, герой? Тепер бігай."
На старті здається, що все буде максимально дешево: психлікарня, темрява, скрімери, божевільні пацієнти. Ну тобто повний набір "лякаємо стримерів на YouTube". Але проблема в тому, що гра занадто якісно це робить.
Особливо коли тобі вперше доводиться тікати коридором, одночасно озираючись через плече. Людина, яка придумала цю кнопку - або геній, або постачальник цегли. Бо момент, коли ти бачиш, як щось несеться за тобою у темряві - організм автоматично починає згадувати всі молитви й техніку швидкого сидіння під столом.
А камера з нічним режимом - взагалі один із найкращих хорор-гаджетів в іграх. Вона не виглядає як "ми так сховали погані текстури". Ні, це буквально твій єдиний шанс зрозуміти, у якому саме кутку зараз стоїть майбутня психологічна травма.
І що найгірше - ховатися реально страшно. Навіть під ліжком гра не дає відчуття безпеки. Бо "бабай" може:
- пройти повз
- заглянути під сусіднє ліжко
- заглянути під твоє ліжко
- вирішити, що сьогодні він взагалі дуже допитливий
Сюжет тут подається максимально кінематографічно: дивні експерименти, науково-містична маячня, психи з харизмою більшою, ніж у героїв бойвиків. І все це працює на атмосферу настільки добре, що починаєш пробігати темні кімнати зі швидкістю людини, яка згадала, що не вимкнула праску.
Окремий плюс - Whistleblower. Це не "вирізаний контент за $10", а повноцінна друга порція жаху. Інші студії зробили б із цього окремий сиквел і продавали б три роки.
Outlast - це атракціон контрольованої паніки. Дурнуватий, гучний, місцями дешевий на підходи... але настільки ефективний, що ти все одно сидиш у навушниках о другій ночі й добровільно йдеш у черговий темний коридор. Як ідіот.
Коментарі
Дописати коментар