Про Reus

Reus - це гра, яка перші пів години продає тобі фантазію: "Ти - могутній бог природи, який формує цивілізації". А потім виявляється, що ти скоріше менеджер дуже повільного городу з досягненнями.

І початок обіцяючий. Комбінуєш біоми, ресурси, істот, дивишся як маленькі люди розвиваються, сваряться, будують собі щось важливе. Гра постійно натякає: "Ооо, зараз тут буде глибока симуляція життя й цивілізацій".

І ти такий: "Ну давай. Я готовий до режиму космічного садівника."

Але десь через годину приходить усвідомлення, що основний геймплей - це:
- почекати
- поєднати ще два ресурси
- почекати
- вибити умову для ачивки
- знову почекати

І проблема навіть не в повільності. Медитативні ігри працюють. Але Reus ніби боїться дати тобі реально впливати на світ активно або видовищно. Ти не відчуваєш себе всемогутнім творцем. Ти відчуваєш себе людиною, яка дуже довго налаштовує екосистему для Excel-таблиці.

При цьому сама ідея чудова. Велетні-боги, розвиток цивілізацій, комбінації природи - виглядає все дуже стильно й навіть затишно. Видно, що розробники з Abbey Games хотіли зробити щось між god game і головоломкою про баланс світу.

Але особисто в мене гра викликала дивний ефект: чотири рази я запускав її з думкою "може зараз розкриється"… і чотири рази через кілька годин повертався у Civilization V. Бо там хоча б твої люди встигають винайти ядерну зброю, поки ти п’єш чай.

Reus - цікава концепція, яка для когось стане медитацією, а для когось - дуже красивим очікуванням того, що гра ось-ось почнеться по-справжньому.

[5/10]