I Am Alive - це гра, яка дуже хоче бути великим похмурим AAA-постапокаліпсисом... але постійно виглядає так, ніби її збирали з того, що залишилося "після ремонту" інших ігор.
Світ після землетрусів вийшов атмосферний: пил, руїни, зламані хмарочоси, люди, які готові зарізати тебе за банку консервів. І гра чудово продає відчуття виживання. Тут патрон - це не "ще один ресурс", а предмет рівня: "та я ним лякати буду, стріляти шкода".
Проблема в тому, що милуватись апокаліпсисом доведеться приблизно одними й тими самими кварталами. Складається враження, що місто пережило не тільки катастрофу, а й жорстке скорочення бюджету. Десь на фоні ніби кричить артдиректор:
"Швидко! Натягніть сіру зернистість! Може гравець не помітить, що це третя однакова стіна!"
І от тут починається головний конфлікт гри: вона постійно говорить тобі "виживай як хочеш", але сама дуже чітко знає, як саме ти маєш це робити. Піти іншим шляхом? Ні. Усунути ворогів по-своєму? Теж ні. Це той рідкісний survival, де свобода відчувається приблизно як екскурсія з табличкою "руками не чіпати".
Але дивна річ - гра не чіпляє. В неї є втомлена атмосфера кінця світу. Є моменти, де ти мусиш, але не починаєш перейматись героєм. Є відчуття, що це не "епічна історія про спасіння людства", а просто кілька поганих днів із життя людини.
І, мабуть, саме тому I Am Alive запам’ятовується не як шедевр. А як амбітна, трохи поламана, але щира спроба зробити постапокаліпсис не про вибухи, а про втому, голод і останній патрон "на всякий випадок".
[4.5 / 10]
Коментарі
Дописати коментар