Гра спочатку виглядає як "ну що там, переставляй екіпаж між кімнатами", а через три години ви вже кричите на інженера, який чомусь вирішив героїчно загинути в пожежі, хоча мав просто полагодити кисень.
Тут немає довгих польотів через галактику чи красивих кінематографічних сцен. Є маленький корабель, купа систем, екіпаж із власними талантами та одна дуже ввічлива пропозиція від гри: "Виживеш - молодець". Кожен стрибок - це рулетка. Допомогти цивільним? Пограбувати піратів? Полетіти в туманність? Через хвилину вже шкодуєш про рішення, яке п'ять секунд тому здавалося геніальним.
Ваш типовий рейс виглядає приблизно так:
- "зараз швиденько залатаю корпус";
- "чому горить медвідсік?";
- "хто пустив богомола в машинне відділення?";
- "усі на бойові позиції!.. ні, спочатку хтось поверніть кисень".
Найкраще в FTL - історії, які вона не пише, а змушує вас пережити. Один випадковий екіпаж може стати легендою, інший - загинути через банальну дурість капітана, тобто вашу. Саме випадкові події й постійний дефіцит ресурсів створюють ті самі пригоди, які хочеться переказувати друзям, хоча формально це лише набір випадкових чисел.
Іронія в тому, що гра майже нічого не пояснює, не веде за руку й не обіцяє справедливості. Зате коли нарешті долітаєш до фінального флагмана з напівживою командою, дірками в корпусі та останньою ракетою в запасі, відчуваєш себе капітаном космічної опери, а не менеджером із розсадження персоналу. І саме заради цього хочеться починати новий політ... щоб знову безглуздо загинути в найближчій туманності.
[8.5/10]
Коментарі
Дописати коментар