Гра спочатку продає себе милим хамелеоном-шпигуном, а потім без попередження дістає лінійку й починає бити по пальцях за кожну помилку. Зі скріншотів здається, що це легенька аркада на вечір. Насправді ж це курс молодого спецагента, де екзамен приймає людина, яка ненавидить людство.
Ідея чудова. Хамелеон змінює колір, зливається з підлогою, ховається в коробках, прослизає повз лазери - і перші рівні навіть змушують повірити, що попереду буде кмітливий стелс із веселими експериментами. А потім рівні починають проєктувати так, ніби їх малював GPS-навігатор, який образився на вас ще вчора.
Ваш шлях агента виглядає приблизно так:
- "О, який милий хамелеон!";
- "Чому я помер, навіть не натиснувши кнопку?";
- "Хто поставив цю невидиму перешкоду?";
- "Миша, клавіатура чи шаманський бубон - чим тут взагалі керувати?".
Найбільший ворог тут навіть не камери й не охоронці. Це керування. Миша поводиться так, ніби проходить випробувальний термін, клавіатура постійно просить ювелірної точності, а контрольні точки іноді настільки "гостинні", що можна загинути одразу після появи. Додаємо до цього невидимі перепони - і починаєш підозрювати, що головний шпигун у грі не хамелеон, а дизайнер рівнів.
Шкода, бо потенціал був величезний. Тут вистачає гарних ідей, симпатичних персонажів і моментів, коли справді приємно злитися з килимом або перечекати небезпеку в коробці. Але остання чверть гри настільки закохана у власну складність, що перестає розважати й починає проводити співбесіду в спецпідрозділ. І, на жаль, вакансія виявляється цікавішою за саму гру.
[5/10]
Коментарі
Дописати коментар