Другий сезон The Walking Dead поводиться як досвідчений шахрай. Він знає, що ви вже проходили першу гру, навчилися нікому не довіряти, не прив'язуватися до персонажів і десять разів перевіряти кожне рішення. Потім чемно посміхається... і знову знаходить спосіб зробити боляче.
Тепер Клементина вже не та дівчинка, яку потрібно було захищати. Світ дуже швидко пояснив їй, що дорослі - це не професія, а діагноз. Тож більшу частину часу доводиться не просто виживати серед ходячих, а ще й розбиратися з людьми, які здатні створити більше проблем, ніж будь-яке стадо зомбі.
Типовий цикл другого сезону:
- "Цьому персонажу я довіряю.";
- "Ну, цей точно нормальний.";
- "...ой.";
- "Може, хоч цього разу мій вибір був правильним?".
Найприємніше, що сценаристи не паразитують на успіху першої частини. Так, знайомі прийоми нікуди не поділися - натовпи ходячих, незручні моральні вибори, ситуації без хорошого рішення. Але майже кожного разу вони додають новий поворот, який змушує засумніватися у власній логіці. І навіть коли за кілька хвилин до трагедії вже розумієш, що зараз станеться, це зовсім не допомагає.
Світ The Walking Dead залишається неймовірно жорстоким, але його сила не в крові й не в зомбі. Він майстерно змушує гравця брати відповідальність за рішення, у яких правильного варіанта просто не існує. Після чергової сцени ловиш себе не на думці: "От шкода персонажа", а на значно гіршій: "А раптом я сам усе зіпсував?"
Другий сезон не намагається перевершити перший гучними трюками. Він робить дещо підступніше - змушує вас знову повірити людям, щоб потім із професійною ввічливістю нагадати головне правило цього всесвіту: якщо вам здається, що нарешті все налагоджується, сценаристи просто відійшли за кавою.
[8.5/10]
Коментарі
Дописати коментар