Про Chip

Перші п'ятнадцять хвилин Chip виглядає як гра, яку можна спокійно подарувати дитині. Кумедні роботи, історія кохання в картинках, якийсь лиходій, щасливий фінал... Усе настільки миле, що мозок автоматично переходить в режим: "Зараз буде легенька головоломка перед сном". Наївний. Дуже наївний.

Завдання просте: доставити заряд до потрібного робота. Спочатку гра чемно знайомить із механіками, а ваш результат оцінює за швидкістю й кількістю ходів. Таймер спершу лише дратує, ніби кухонний будильник, який нагадує, що ви недостатньо геніальні. Але потім розумієш: він не тисне, а вчить мислити швидше. І це була лише розминка.

Друга половина гри раптом перестає прикидатися доброю. Нові механіки сиплються одна за одною, рівні закручуються в такі вузли, що здається, ніби їх проєктували прибульці після трьох чашок концентрованого кофеїну. І навіть коли вже знаєш правильне рішення, його ще потрібно бездоганно виконати. Інколи пів години йде не на пошук відповіді, а на те, щоб пальці нарешті домовилися з мозком.

Типовий шлях гравця:

- "О, яка мила гра про роботів!";

- "Та це ж елементарно.";

- "Стривайте... а це взагалі законно?";

- "Я вже дивлюся проходження...";

- "...і все одно не можу пройти."

Найкращий жарт Chip у тому, що вона маскується під невинну інді-головоломку, а всередині ховає справжній іспит на просторове мислення, пам'ять і реакцію. Вона не намагається вразити сюжетом чи графікою - вона просто терпляче чекає моменту, коли ви самі скажете: "Ну ще один рівень..." А потім із посмішкою забирає наступну годину вашого життя.

Це одна з тих ігор, які спершу обманюють зовнішністю, а потім заслужено отримують повагу. Якщо любите головоломки, що не тримають гравця за ідіота, - Chip приємно здивує. А якщо ні... то принаймні роботи тут дуже милі. Поки не почнуть морально вас знищувати.

[6.5/10]