Розробники подивилися на The New Order і сказали: "А тепер приберемо довгі розмови, базу опору, філософські паузи... і залишимо Блажковича сам на сам із черговою катастрофою". Звучить як поганий день? Для нього - звичайний вівторок.
Герой усе той самий. На нього падає каміння, його гризуть собаки, ножі ламаються об його ребра, а він уперто йде вперед із виразом обличчя людини, яка вже перестала дивуватися. Спочатку гра прикидається більш-менш "приземленим" бойовиком зі стімпанком, але потім згадує, що це все-таки Wolfenstein, і без жодного сорому підкидає містику, яка розганяє геймплей до зовсім іншої швидкості.
Тут майже немає часу нудьгувати. Трохи стелсу, трохи тихих убивств трубою, трохи роботів, трохи класичних "кошмарів", ще трохи двох автоматів одночасно - і все це постійно змінюється. Рівні не встигають набриднути, бо гра поводиться як хороший екскурсовод: "Подивилися на замок? Чудово. Тепер він вибухає, побігли далі."
Типовий день Блажковича:
- прокинутися;
- пережити те, що звичайну людину вбило б тричі;
- зламати кілька нацистських планів і десяток нацистів;
- знову довести, що каска потрібна камінню, а не йому.
Іронія в тому, що історія працює навіть краще, якщо ви вже проходили The New Order. Ви знаєте, чим усе закінчиться, тому багато сцен сприймаються зовсім по-іншому. Гра неначе підморгує: "Так-так, ми обидва знаємо, що буде далі". А між вибухами ще й встигає пожартувати в дусі старих бойовиків, де пафос настільки великий, що починає працювати як гумор.
Так, The Old Blood багато в чому повторює формулу The New Order. Але робить це настільки впевнено, що сприймається не як ліниве копіювання, а як концентрат усього, за що полюбили новий Wolfenstein. Менше балачок, більше темпу, більше вибухів і ще більше Блажковича - людини, яка давно перестала перемагати зло. Вона просто приходить на роботу.
[7.5/10]
Коментарі
Дописати коментар