Qbeh-1: The Atlas Cube поводиться так, ніби дзен-монахи одного дня вирішили робити не чайні церемонії, а головоломки. Без сюжету, без пояснень, без персонажа, який кожні дві хвилини кричить: "Натисни сюди!". Вас просто запускають у світ кубів і мовчки спостерігають, коли ви нарешті зрозумієте, що від вас взагалі хочуть.
Уся гра побудована навколо кубів із різними властивостями. Один створює платформи, інший переносить вас у потрібне місце, третій відкриває нові можливості - і поступово ці механіки починають переплітатися. Найприємніше, що рішення майже завжди здається логічним. Найнеприємніше - іноді проблема не в загадці, а в тому, що ви п'ять хвилин намагаєтеся правильно стати на кут платформи. Виявляється, головний бос гри - геометрія.
Короткий путівник по медитації від Qbeh-1:
- загубити потрібний куб за три кімнати до цього - безцінно;
- десять хвилин дивитися на загадку, а потім зрозуміти, що все було очевидно;
- милуватися листочками й музикою, поки мозок тихенько кипить;
- зібрати всі трофеї лише для того, щоб гра дозволила побачити останній епізод. Дуже виховний підхід.
Найбільше дивує не складність, а масштаб. Локації величезні, акуратно спроєктовані й добре продумані. Відчувається, скільки часу пішло на те, щоб гравець завжди міг дійти до правильної відповіді без підказок. Хоча іноді все ж доводиться повертатися за забутим кубом із таким виразом обличчя, ніби поїхав у супермаркет і залишив гаманець удома.
Qbeh-1: The Atlas Cube - не та гра, про яку згадують через десять років, але кілька вечорів вона здатна подарувати дуже приємне відчуття: коли чергова просторова загадка нарешті складається в голові, почуваєшся не генієм... але принаймні людиною, яка сьогодні перемогла куб. Іноді цього цілком достатньо.
[6.5/10]
Коментарі
Дописати коментар