Є ігри, які проходиш заради геймплею. А є такі, які терпиш заради історії. Саме до других належить ця маленька казка. Дітям вона розповість про пригоди, дорослим - про вічну боротьбу з лінню. І, що найдивніше, другий сюжет виявився навіть ближчим до реального життя.
Найбільше дивує те, що з перших хвилин гра пропонує обирати репліки... одразу за обох співрозмовників. Ні на що це не впливає, зате кілька хвилин чесно намагаєшся зрозуміти, хто тут головний герой, а хто просто забув свою роль удома. Здавалося б, хочеться прожити пригоду разом із Фестом, а не працювати диспетчером чужих діалогів.
Гравець виступає не стільки в ролі самого Фесте, скільки в ролі його "совісті" або "долі" - вам доводиться буквально силою витягувати героя з ліжка, штовхати його в спину та змушувати робити хоч щось корисне.
Геймплей теж не поспішає рятувати ситуацію. Мініігри простенькі, багато з них повторюються, а легендарне "ще один місток зберемо" швидко перетворюється на професію. Інтерфейс і предмети часто губляться на тлі барвистих декорацій, підказки сором'язливо роблять вигляд, що вони тут просто для краси, а не для допомоги.
Є, щоправда, момент, який я згадуватиму ще довго - битва з лінню. Абсолютно несподівана, кумедна й настільки вдала, що ненадовго змушує забути всі попередні претензії. Саме в такі хвилини видно, наскільки талановито автори вміють придумувати окремі сцени.
Гра чіпляє не механіками, а персонажами, діалогами, музикою й тією самою казковою атмосферою. Навіть кумедна тарабарщина замість озвучення працює краще, ніж дехто пише повноцінні сценарії. Шкода лише, що подекуди, текст вийшов надто сухим й місцями незграбним. Такі історії потребують не буквального перекладу, а художнього слова. Півтори години пригод для затишного вечора.
[7/10]
Коментарі
Дописати коментар