Loot Hunter - це гра, яка щиро обіцяє вам життя грізного пірата. Карти скарбів, морські битви, Англія, Франція, Іспанія, абордажі... Уже уявляєш себе Джеком Горобцем. А потім розумієш, що насправді працюєш бухгалтером у компанії "Клік-Клік і Сини".
Морські бої тут вирішуються через Match-3. Збираєте гармати - стріляєте. Збираєте дошки - ремонтуєтеся. Збираєте абордаж - лізете різати сусідів. Якщо пощастило скласти чотири однакові клітинки - отримуєте ще один хід і ще кілька секунд віри, що тактика тут справді існує. На жаль, варто знайти робочу схему, і вся "піратська стратегія" перетворюється на виробничий конвеєр із переставляння кольорових квадратиків.
Найбільша загадка гри - навігація. Ваш грізний корабель, який повинен тероризувати три імперії, іноді безсило впирається носом в острів і, здається, чекає, поки приплив сам вирішить проблему. Автопрокладання маршруту? Ні. Пірат має страждати. Особливо якщо камінь лежить буквально за метр від курсу.
Типовий робочий день морського вовка:
- взяти квест "допливи туди";
- по дорозі випадково пограбувати когось, бо чому б і ні;
- двадцятий раз скласти однакові фішки;
- застрягти в острові й відчути себе найдорожчим буєм Карибського моря;
- зрозуміти, що фінального Кракена теж не буде. Він, мабуть, теж занудьгував і поплив в іншу гру.
І найдивніше те, що перші кілька годин Loot Hunter навіть подобається. Постійно здається, що ось зараз відкриється нова механіка, цікаві кораблі, несподівані вороги чи хоча б кракен, який урізноманітнить цей морський день бабака. Але ні. Гра впевнено доводить, що нескінченність - це не жанр, а вирок. Коли під красивою піратською обкладинкою знаходиш нескінченне перекладання фішок без розвитку, гумору й нормального балансу, починаєш співчувати навіть кораблю. Він хоча б не розуміє, що застряг назавжди.
[4/10]
Коментарі
Дописати коментар