Saints Row: The Third починається там, де в GTA сценаристи зазвичай кажуть: "Ні, це вже занадто". Колись серія намагалася бути ще одним кримінальним бойовиком про боротьбу банд, але до третьої частини остаточно зрозуміла: копіювати GTA нудно, треба влаштувати корпоратив із гранатометами.
У Стілпорт кримінальні авторитети вже давно стали попзірками, а пограбування банку можна проводити у власних масках. Далі гра лише підвищує ставки. Якщо перестрілка - то на борту літака, який руйнується хвилин двадцять. Якщо погоня - то з вибухами половини району.
Що дозволяє собі Saints Row, поки GTA серйозно працює над соціальною сатирою:
- розігнати банду величезним фалоімітатором і назвати це ближнім боєм;
- влаштувати реслінг із перехожими, які просто невдало вийшли по хліб;
- ганяти танком містом у телевізійному шоу, бо звичайні рейтинги вже нікого не дивують;
- пережити зомбі-апокаліпсис як невелику побічну проблему між основними справами.
Тут можна прокачувати героя, купувати нерухомість, налаштовувати автомобілі, збирати арсенал і вдягати банду так, ніби кримінальну імперію очолив стиліст-продавець секонд-хенду. Дорогі актори озвучення та чудово підібрана музика лише додають цьому цирку несподівано високої виробничої якості.
Гра розійшлася мільйонними накладами й стала одним із найбільших комерційних успіхів THQ. Щоправда, самого видавця це зрештою не врятувало від банкрутства. Символічно: можна продати понад п’ять мільйонів копій гри, де люди б’ють одне одного рожевою гумовою зброєю, - і все одно програти у фінансовий менеджмент.
Saints Row: The Third не тонша, не розумніша й не реалістичніша за GTA. Вона просто веселіша у своїй безсоромній дурості. Гра робить усе те, що GTA собі ніколи не дозволить, - і саме тому досі залишається найкращою частиною серії.
[7.5/10]
Коментарі
Дописати коментар