Про Investigator

Оператор, композитор і художник старалися так, ніби знімали серйозний постапокаліптичний трилер, а сценарист, схоже, дізнався сюжет дорогою на роботу. Гра постійно натякає, що зараз відкриє якусь велику таємницю... але замість цього відкриває чергові двері знайденим п'ять хвилин тому ключем.

Атмосфера тут справді хороша. Покинуті будівлі, мутовані павуки, темні коридори, дощ, сніг, тривожна музика й дуже вдала робота камери... у роликах. Проблема лише в тому, що вся ця краса тримається на сюжеті, який розвалюється швидше, ніж паркан у зоні відчуження. У світі, де десятиліттями майже нікого не залишилося, двоє людей примудряються випадково зустрітися саме тоді, коли це потрібно сценарію. Теорія ймовірності в цей момент тихенько виходить із чату.

Геймплей теж не поспішає дивувати. Більшу частину часу ви прогулюєтеся між локаціями, шукаєте ключі, крутите вентилі, натискаєте кнопки й робите вигляд, що це розслідування, а не виробнича практика молодшого сантехніка після апокаліпсиса. Вбудоване DLC хоча б намагається додати більше взаємодії, але основну кампанію це вже не рятує.

Є лише кілька речей, які розслідування так і не змогло знайти:

- логіку в поведінці персонажів;

- сенс постійних походів між спальником і черговими дверима;

- сценариста, який пояснить, що тут узагалі відбувається.

Найобразливіше, що потенціал у гри був. Хороший звук, атмосферна музика, вдала постановка кат-сцен, приємні декорації, навіть дрібні пасхалки й досягнення викликають усмішку. Але коли фундаментом історії стає набір випадковостей, перестаєш переживати за героїв і починаєш переживати за того, хто писав сценарій. Investigator міг стати хорошим атмосферним трилером, а став красивою прогулянкою, яка дуже хоче здаватися розумнішою, ніж є насправді.

[5/10]