Є ігри, які обіцяють великий відкритий світ. А є The Witcher 3, яка після першої години дивиться на ці обіцянки з легкою посмішкою. Спочатку здається, що тебе випадково висадили посеред чужої енциклопедії: назви міст, чудовиськ, королівств, політичних конфліктів сиплються без жодних пояснень. Але минає кілька годин - і вже сам сперечаєшся, хто винен у війні, чому одному барону хочеться співчувати, а іншого відправити знайомитися з утопцями.
Найбільша пастка гри - відкритий світ. Після перших сюжетних місій дуже хочеться кинутися досліджувати все одразу. Гра швидко пояснює, що самовпевненість - теж чудовисько, яке легко вбивається. Тут доводиться планувати маршрут, обирати ворогів за силами, варити зілля, мастити мечі правильними оліями й пам'ятати, що срібний меч існує не для пафосних скриншотів. І що найдивовижніше - навіть пошук загубленого цапа для травника може раптом перетворитися на історію, яку потім пам'ятатимеш довше за деякі фінали інших RPG.
Геральт не просто приходить і розмахує мечами. Перед більшістю сутичок він розслідує подію, вистежує здобич відьмачим чуттям, робить висновки й лише потім починає працювати за професією. А коли хочеться перепочити від полювання, гра підсовує перегони верхи, пошуки скарбів, підводні пригоди чи Гвинт. І ось уже світ у небезпеці, Цірі десь зникає, а ви вкотре пояснюєте собі, що ще одна партія в карти - це теж важлива частина порятунку людства.
Саме тому побічні завдання тут стали легендарними. Вони не виглядають списком справ для прибиральника фентезійного світу, а легко затягують у політичні інтриги, сімейні трагедії, прокляття, зради й моральні вибори. Добрих і поганих рішень майже не існує - є лише ті, за наслідки яких потім доведеться мовчки дивитися в екран і думати: "Ну... здається, хотів як краще."
Є лише одна небезпека, про яку гра чесно не попереджає:
- "ще одна побічна місія" легко перетворюється на три години життя;
- заходиш продати мотлох, виходиш із новим контрактом на чудовисько;
- випадково сідаєш зіграти партію в Гвинт і забуваєш, що взагалі рятуєш світ;
- через кілька десятків годин починаєш ставитися до дошки оголошень із більшою повагою, ніж до головного сюжету деяких інших ігор.
The Witcher 3 не просто стала еталоном RPG - вона показала, наскільки живим може бути відкритий світ, коли кожна історія написана з однаковою любов'ю. А два доповнення взагалі соромлять половину сучасних AAA-релізів, бо містять стільки якісного контенту, що деякі студії продають менше за повноцінну нову гру. Навіть якщо ви все життя обходили магію й рольові ігри стороною, є всі шанси, що саме ця пригода змусить переглянути свої уподобання.
[10/10]
DLC Hearts of Stone
Спочатку здається, що Hearts of Stone - це невелика пригода на кілька годин. Ось вам яскравий бос-жаба, нове замовлення й начебто все зрозуміло. А потім гра посміхається, зачиняє двері й повідомляє: "Це був лише пролог". Попереду чекає повноцінна історія з харизматичними персонажами, драмою, несподіваними поворотами та одним із найкращих лиходіїв у всьому "Відьмаку".
Доповнення постійно грається з очікуваннями. Воно дивує не лише основним сюжетом, а й побічними квестами, які нерідко запам'ятовуються не менше за головну історію. Особливо вдалася місія "Весілля", де Геральта буквально підштовхують поводитися так, як він зазвичай ніколи б не вчинив. На кілька годин можна забути про образ суворого мисливця на чудовиськ і влаштувати справжній фестиваль незручних рішень. І що найприємніше - ніхто потім не прийде читати мораль. Хіба що ваша совість... якщо вона ще жива після основної гри.
Hearts of Stone майстерно поєднує гумор, драму й містичну казку, постійно підкидаючи нові сюрпризи. Це саме той випадок, коли DLC відчувається не як вирізаний шматок гри, а як окрема велика пригода, яку легко можна поставити поруч з основною кампанією. Деяким "повноцінним" іграм до такого рівня ще відьмачим кроком іти.
DLC Blood and Wine
Після Hearts of Stone вже розумієш, що від доповнень до The Witcher 3 можна чекати майже окремої гри. Blood and Wine навіть не намагається приховувати свої масштаби. Воно одразу зустрічає сонячним Туссентом, лицарським пафосом і королівським дорученням, ніби Геральт випадково заїхав не на полювання на чудовисько, а на конкурс найкращого вина року.
Новий регіон разюче відрізняється від похмурих земель основної гри. Тут на вас чекають яскраві персонажі, нові монстри, спорядження, креслення й купа квестів, які легко відволікають від головної історії. І це той рідкісний випадок, коли зовсім не хочеться поспішати. Навіть розслідування серії жорстоких убивств періодично відкладається, бо поруч знову комусь терміново потрібен професійний відьмак.
Ваші рішення впливають на розвиток сюжету значно сильніше, ніж здається на перший погляд. А ще тут є локація, яку легко проскочити, якщо поспішати. Тож у Країні тисячі казок краще не бігти стрімголов - виконайте всі доступні завдання. Інакше потім доведеться пояснювати самому собі, як примудрилися пропустити одну з найяскравіших частин доповнення.
Blood and Wine - чудове завершення пригод Геральта. Величезне за обсягом, красиве й напрочуд насичене контентом. Після нього навіть Білий Вовк, здається, нарешті заслужив відпустку...
Коментарі
Дописати коментар