Про Call of Duty: Infinite Warfare

Після всіх розмов про "серія вже не та" Call of Duty: Infinite Warfare зробила майже нахабну річ: перестала винаходити велосипед і просто зібрала найкращі ідеї звідусіль. Трохи Star Wars, дрібка Deus Ex, щіпка Hitman, зверху класичний Call of Duty - і, як не дивно, цей космічний салат виявився напрочуд смачним. Іноді хороший кухар важливіший за автора рецепта.

Сюжет не намагається вдавати філософський трактат. Це пряма історія про війну, самопожертву й команду, де кожен має свою роль. Майбутнє виглядає переконливо завдяки дрібним деталям, а знамениті актори з'являються настільки ненадовго, що не встигають перетворити гру на конкурс "Впізнай голлівудське обличчя". І це навіть на краще - тут головна зірка не актор, а вибух крейсера на пів екрана.

Стрілянина залишилася знайомим тиром, але працює бездоганно. Зброя приємна, рухи легкі, футуристичні гаджети не намагаються грати за вас, а лише додають тактичних можливостей. Родзинка кампанії - космічний винищувач. Повітряні бої влаштовують справжній атракціон із десятків ракет, переслідувань і дуелей з асами. А коли здається, що вже нічим дивувати, сценарій змушує покинути кабіну просто посеред космосу й вирушити штурмувати ворожий корабель. Є й кілька неочікувано вдалих стелс-місій, а необов'язкові завдання хочеться проходити не заради нагород, а тому що вони справді цікаві.

Особливо сподобалося, що кампанія постійно змінює темп:

- сьогодні ти герой космічної битви, завтра тихенько крадешся коридорами;

- щойно розносив винищувачі, а за хвилину вже віджимаєш експериментальний прототип;

- летиш до Сонця, потім блукаєш астероїдами, а далі гра раптом згадує, що фільм «Чужий» теж колись існував;

- і все це без відчуття, що сценарист просто крутив колесо випадкових місій.

Єдине, що трохи засмучує, - усе за межами сюжетної кампанії:

- мультиплеєр ніби живий... але іноді складається враження, що ви знаєте всіх його мешканців особисто;

- античіт вирішив не заважати творчому розвитку окремих гравців;

- режим із зомбі чесно старається веселити костюмами й музикою 80-х, але після режиму "Виживання" з прибульцями виглядає як дуже слухняний учень, який просто списав домашнє завдання.

Infinite Warfare - це один із тих рідкісних випадків, коли гра не соромиться чесно розважати. Вона не перевертає жанр, зате майже бездоганно збирає все, що давно працює, у видовищний космічний бойовик. Іноді цього більш ніж достатньо. Особливо коли після фіналу згадуєш не сюжетні діалоги, а ті моменти, коли ловив себе на думці: "Та невже вони зараз дозволять мені зробити ще й це?"

[9/10]