Після двох перших Mafia багатьох здивував вибір темношкірого героя. Насправді все логічно: події розгортаються у США 60-х, коли країна кипіла через боротьбу за громадянські права. Гра намагається передати епоху не лише музикою, маслкарами й архітектурою, а й темою расизму. Щоправда, робить це дуже обережно - ніби сценарист постійно поглядав у бік юристів.
Лінкольн Клей - ветеран В'єтнаму, який однаково вправно користується ножем і вогнепальною зброєю. Стелс-добивання виглядають жорстко й ефектно, перестрілки приємно відчуваються, а вибухонебезпечних предметів навколо достатньо, щоб будь-яка сутичка закінчилася гучніше, ніж планувалося. ШІ ворогів не дивує геніальністю, зате добре розділений за ролями: одні сидять в укриттях, інші намагаються виманити тебе, треті впевнено біжать із дробовиком вирішувати всі життєві питання. Стелс тут навіть заохочується, адже охоронці досить передбачувані. Шкода лише, що система укриттів живе власним життям: іноді герой прилипає не туди, куди треба, а вороги то бачать тебе крізь пів кварталу, то не помічають за два метри. Справжня магія... але не та, яку хотілося.
Сюжет подається у форматі спогадів і свідчень, постійно перестрибуючи між минулим і майбутнім. Це працює добре й додає історії кінематографічності. Другорядні персонажі вийшли настільки харизматичними, що часом переживаєш за них більше, ніж за самого Лінкольна. У нього є сильний мотив - помста, але бракує простих людських моментів, які колись зробили Томмі Анджело та Віто Скалетту такими близькими гравцеві. Навіть любовної лінії не знайшлося. Зате Віто знову примудряється вкрасти частину уваги, навіть перебуваючи на другому плані.
Місто поділене на райони, і кожен доведеться відвойовувати самотужки. Фінальні місії майже завжди цікаві: затоплений корабель, парк атракціонів, палаючий будинок - фантазії дизайнерам не позичати. Проблема в іншому: щоб дістатися до цих моментів, потрібно продертися крізь нескінченний конвеєр однакових завдань. Зачистити базу. Допитати когось. Підірвати щось. Потім приїжджає черговий бос... і ти зачищаєш ту саму базу ще раз, із тими самими ворогами, які, здається, воскресають швидше, ніж ти встигаєш перезарядитися. Мафія? Ні, це вже симулятор прибиральника кримінальних районів.
Саме через це Mafia III відчувається штучно розтягнутою. Кампанія легко перевалює за 30–40 годин, але значна частина цього часу - обов'язкова рутина, яку не можна пропустити. І це найбільший злочин гри. Не сюжет, не персонажі й не стрілянина, а відчуття, що хтось вирішив: "А давайте помножимо одну місію на двадцять - може, ніхто не помітить".
У результаті вийшла хороша історія, якій дуже не пощастило з власною структурою. Під чудовою атмосферою, музикою й бойовою системою захований нескінченний гринд, який постійно гальмує темп. Агресивна реклама, "куплена преса", зголодніла фан-база і в результаті, - частина серії, що найбільш успішно продається. Гроші перемогли мистецтво, - мені шкода.
DLC: Faster, Baby!
Події розгортаються в невеликому містечку, де місцевий шериф давно переплутав закон із власними забаганками. Доповнення ще сильніше заглиблюється в тему расизму: ворожість відчувається не лише в діалогах, а й у поведінці банд і представників влади.
Несподівано цікавою виявилася й нова справа Лінкольна - вирощування марихуани. Можна експериментувати із сортами, покращувати обладнання та поступово розвивати власний бізнес. Хто б міг подумати, що після мафіозних розбірок найбільш захопливим стане симулятор городника... просто грядки тут трохи дорожчі.
А ось автомобільні погоні на броньованому пікапі вже не такі вдалі. Виглядають вони видовищно, але занадто аркадно. Траси звиваються так, ніби їх проєктували для NASCAR, вороги чемно під'їжджають під постріли, а деякі завдання взагалі викликають щире здивування. Наприклад, відволікати увагу, методично переїжджаючи членів банди. План, звісно, бездоганний. Ніхто точно не запідозрить, що це саме ти.
DLC: Stones Unturned
Якщо ви чекали повноцінну історію про службу Лінкольна у В'єтнамі - доведеться трохи пригальмувати очікування. Доповнення лише грається з цією темою, натомість відправляючи героя на спецоперацію, яка за рівнем вибухів і кількістю куль майже не поступається справжній війні.
Перша половина DLC крутиться навколо секретної квартири ЦРУ, а друга переносить події на віддалений острів. Зміна декорацій освіжає гру настільки, що часом здається, ніби граєш уже не в Mafia III, а в бойовик дев'яностих про двох ветеранів, які половину часу жартують один над одним, а іншу половину - розносять усе навколо.
Шкода, що свіжа атмосфера не отримала такого ж якісного геймдизайну. Штучний інтелект ворогів так і не подорослішав, а складність часто будується за принципом: "Просто випустимо ще двадцять бійців". Замість хитрих перестрілок гра нерідко засипає тебе натовпами противників або оточує з усіх боків, ніби інших ідей у дизайнерів уже не залишилося.
Зате головний лиходій вийшов живим і запам'ятовується значно краще за багатьох супротивників із основної кампанії. Та й сюжет із черговим "врятувати світ, поки ніхто не здогадується" приємно розбавляє кримінальні розбірки Нью-Бордо. Після нескінченних захоплень районів це відчувається як ковток свіжого повітря... хоча повітря тут переважно пахне порохом.
DLC: Sign of the Times
Найпохмуріше доповнення до Mafia III. Кров, наркотики, секта і колективне божевілля - набір, після якого психотерапевт міг би відкривати власне DLC.
Цього разу Лінкольн згадує, що він не лише ходяча артилерія, а ще й детектив. Причина проста - молода дівчина Ганна, якій пощастило втекти із секти й буквально врізатися в нашого мафіозі. Далі гра всіляко натякає, що між ними має бути якийсь глибокий емоційний зв'язок. Настільки глибокий, що сюжет сам забуває пояснити, звідки він узявся.
Детективна частина вийшла доволі примітивною. Доведеться збирати докази, фотографувати місця злочинів і слухати чергові моторошні записи. Натомість галюцинації від наркотиків зроблені несподівано вдало й справді вибивають із звичного ритму гри. До арсеналу також завезли уповільнення часу, метання ножів і фанатиків, які біжать на тебе з ножем так впевнено, ніби в них уже відкрито швидке збереження.
Приїзд тітоньки та відновлення бару виглядають так, ніби сценарист випадково переплутав папки з різними DLC. Ця лінія вимагає чимало часу й грошей, а після проходження основної гри мотатися містом у пошуках готівки - задоволення приблизно такого ж рівня, як платити податки.
Доповнення залишає змішані враження. Атмосфери тут хоч відбавляй, окремі сцени справді запам'ятовуються, але сюжету бракує інтриги, персонажам - розвитку, а місіям - змісту. Занадто часто доповнення розтягує час псевдозавданнями, які існують лише для того, щоб гравець ще трохи покатався містом. Наче секта виявилася не найстрашнішим ворогом Лінкольна. Найстрашнішим став геймдизайнер, який дуже любить гринд.
[6/10]
Коментарі
Дописати коментар