Про Doom

Легенду не просто дістали з полиці, протерли від пилу й продали вдруге. Її зарядили дробовиком, облили бензином і відправили вирішувати проблеми людства найдавнішим способом: "демон є - демона нема". Сюжет тут існує приблизно настільки, щоб знати, в який бік бігти й кого наступним відправити назад у пекло.

Пояснення подій максимально лаконічне: людство качає енергію з Пекла, демонам це не подобається, а ви - останній аргумент у будь-якій суперечці. Головне тут не історія, а те, як гра змушує вас рухатися. Стояти на місці - майже самогубство. Стрибки, ривки, зміна зброї, добивання й постійне полювання за аптечками та набоями перетворюють кожен бій на дуже криваву хореографію.

Кожен новий ствол приносить щиру дитячу посмішку. Дробовик, плазмова гвинтівка, бензопила, BFG - усе має своє призначення, а не просто більшу цифру шкоди. Руни й покращення зброї теж не для галочки: гра постійно підкидає нові умови, через які хочеться експериментувати, а не проходити все одним кулеметом. А коли починає грати музика, здається, що навіть демони нервово переглядають свій трудовий договір.

Навіть коридорні рівні виглядають просторими завдяки вертикальності, відкритим панорамам Марса й чудовому темпу. Секретів багато, боси видовищні, а рівні складності чесно винагороджують тих, хто любить ризикувати. Це одна з тих ігор, де після смерті хочеться натиснути "Повторити", а не "Видалити".

Особливо приємно, що поза кампанією життя не закінчується:

- мультиплеєр швидкий і хаотичний, як ранкова кава після трьох годин сну;

- редактор рівнів SnapMap настільки потужний, що в ньому можна ненароком почати кар'єру геймдизайнера;

- музика бадьорить ваше внутрішне зло;

Єдине, чого Doom не дуже прагне, - це повторного проходження заради сюжету. Ви навряд чи повернетеся сюди через драматичні діалоги чи несподівані сюжетні повороти. Ви повернетеся, бо дуже хочеться ще раз ефектно розпиляти бензопилою особливо нахабного демона. І цього більш ніж достатньо.

Doom (2016) чудово показав, як потрібно повертати культові серії. Він не копіює класику буквально, а бере її головний принцип - швидкість, азарт і чисте задоволення від стрільби - та вдало переносить у сучасність. Один із найкращих шутерів свого покоління, після якого рука сама починає шукати кнопку добивання навіть в інших іграх.

[9/10]