З іграми від Introversion Software у мене давно склалася проста асоціація: якщо на скриншотах усе виглядає надто просто, значить через кілька годин мозок працюватиме понаднормово.
Так було з DEFCON, так було з Uplink, і так сталося з Prison Architect.
На перший погляд це черговий tycoon про будівництво в'язниці. Маленькі чоловічки, мінімалістична графіка, прямокутні кімнати. Здається, що зараз побудуєш пару камер, наймеш охоронця і підеш займатися чимось іншим. А потім раптом помічаєш, що вже друга година ночі, а ти серйозно розмірковуєш, чи вистачить двох металодетекторів на новий блок особливо небезпечних ув'язнених.
Prison Architect - симулятор керівника в'язниці, який несподівано виявляється набагато цікавішим, ніж звучить.
Навчання тут зроблено настільки добре, що його хочеться проходити заради нього самого. Замість сухих підказок гра розповідає невеликі історії про злочини, вироки та людські трагедії. Причому дивишся на них не очима детектива чи журналіста, а людини, яка повинна знайти місце для чергового засудженого і не допустити, щоб той когось зарізав до вечері.
Починається все з пустиря. Без камер. Без персоналу. Без охорони. Без їдальні.
І якщо в інших економічних стратегіях будівля з'являється за клацанням миші, то тут кожна стіна проходить повний життєвий цикл. Матеріали потрібно закупити, доставити, розвантажити, принести на місце і лише потім будівельник, який саме не пішов класти іншу стіну, виконає роботу.
Поступово в'язниця оживає.
Охоронці патрулюють коридори. Кінологи шукають контрабанду. Камери спостереження стежать за порядком. Автоматичні двері економлять нерви персоналу. І саме в цей момент ув'язнені починають копати тунель під парканом, різати один одного в душовій та налагоджувати власну логістику заборонених речовин.
Ідеальної безпеки тут не існує.
Що більше розростається комплекс, то більше проблем він породжує. Погано годуєш - отримаєш бунт. Не вистачає душових - отримаєш бунт. Забагато часу на роботу - бунт. Замало часу на відпочинок - теж бунт. В якийсь момент складається враження, що ув'язнені готові підняти повстання навіть через недостатню кількість телевізорів.
А далі відкривається ще один шар гри.
Виявляється, людей недостатньо просто замкнути за ґратами. Їх треба лікувати від залежностей, навчати грамотності, відправляти на курси, працевлаштовувати, організовувати релігійні програми та інші заходи соціалізації. Тобто замість симулятора тюрми гра поступово перетворюється на симулятор людини, яка одночасно керує колонією, школою, лікарнею та центром зайнятості.
І це ще без урахування мережі інформаторів, внутрішньої розвідки, фінансових звітів, грантів, потреб ув'язнених та нескінченного пошуку балансу між витратами й прибутком.
Найдивніше, що весь цей бюрократичний кошмар працює як чудовий ігровий наркотик.
Prison Architect затягує непомітно. Спочатку хочеться добудувати новий блок. Потім запустити освітню програму. Потім розібратися з контрабандою. Потім ще трохи оптимізувати розклад.
І ось уже минуло кілька годин.
Графіка проста. Інтерфейс місцями дрібнуватий. Але коли гра пропонує таку кількість систем, можливостей і несподіваних ситуацій, на це просто перестаєш звертати увагу.
Вмикай, якщо хочеш:
- Побудувати в'язницю своєї мрії, а потім героїчно рятувати її від наслідків власних рішень.
- Шукати баланс між гуманізмом, безпекою та бюджетом, який постійно тріщить по швах.
- Витрачати вечір на "ще одну маленьку перебудову", а прокинутися далеко за північ.
- Отримати одну з найглибших економічних пісочниць, замасковану під гру про тюремні камери та паркани.
[8.5/10]
Коментарі
Дописати коментар