Карткова гра приходить без лутбоксів, донату, сезонних перепусток і сімнадцяти видів кристалів. Десь у музеї геймдизайну поруч уже готують окрему вітрину.
Формально перед нами історія королеви Меви, яка намагається втримати свої землі під натиском Нільфгаарду. Насправді ж це хороша книга у всесвіті Відьмака, яка час від часу нагадує, що вона ще й гра. Персонажі, діалоги та сюжет затягують настільки, що черговий бій сприймається як рекламна пауза між главами роману.
Гвинт тут добряче розрісся. Карти приходять не лише через сюжетні події, а й через розвиток табору, рекрутів та покращення армії. Королева керує військом, будує нові типи підрозділів і збирає ресурси, наче середньовічний менеджер проєкту з дуже агресивними конкурентами.
Боїв багато. Дуже багато. На щастя, гру регулярно рятують головоломки, де потрібно виграти за особливих умов. Саме там Гвинт перестає бути арифметикою й починає працювати головою.
Моральний вибір теж у стилі Відьмака. Тут рідко питають: "Бути добрим чи поганим?". Частіше пропонують:
- зробити погано;
- зробити дуже погано;
- зробити погано і ще попросити за це подяку.
А оскільки збереження тільки автоматичні, швидко відкотити рішення не вийде. Зрадив союзника? Втратив загін? Живи з цим. Відчув докори сумління? Гра люб'язно нагадає про них ще кілька годин.
Не все ідеально. Ресурсів під кінець накопичується більше, ніж здорового глузду у придворних радників. Частина битв уже не становить серйозного виклику, а фінальний бос раптом згадує, що стратегія тут усе ж потрібна.
Але Thronebreaker бере іншим:
- чудовими персонажами;
- сильними діалогами;
- атмосферою класичного Відьмака;
- відсутністю будь-якої монетизаційної гидоти.
У підсумку це не карткова гра з сюжетом. Це чудова пригода у світі Відьмака, якій просто видали колоду карт замість меча.
[8.5/10]
Коментарі
Дописати коментар