Останні роки багато класичних серій проходять дивну процедуру омолодження. Десь прибирають складність, десь зрізають механіки, десь гравця бояться навантажити зайвим рішенням. Аргументи завжди благородні: сучасна аудиторія, темп життя, дефіцит уваги та інші страшилки маркетологів.
XCOM: Enemy Unknown показує, як треба робити насправді. Гру справді спростили. Але спростили не там, де болить.
Ви очолюєте проєкт XCOM - останню надію людства у війні проти прибульців. І якщо хтось думає, що рятувати планету легко, то він просто ще не промахувався пострілом із 95% шансом влучання.
Гра розділена на дві частини. У тактичних місіях ви керуєте загоном спецпризначенців у покрокових боях. У стратегічній частині розвиваєте базу, досліджуєте інопланетні технології, вербуєте новачків і намагаєтеся переконати світ, що вторгнення прибульців - проблема не лише сусідів через океан.
Тактична складова працює блискуче. До шести оперативників, чотири класи, розвиток здібностей і постійний вибір між "стріляти зараз" та "пережити ще один хід". Гра майже не змушує рахувати кожен патрон або копатися в десятках характеристик. Уся увага зосереджена на головному - позиціонуванні, укриттях і взаємодії бійців.
І саме тому втрати тут б'ють особливо боляче.
Черговий капітан, який пройшов з вами половину кампанії, гине від випадкового критичного пострілу. Ви дивитеся на екран і думаєте: "Та я ж тебе власноруч виростив із зеленого рекрута ось цією мишкою!". Після чого рука сама тягнеться до кнопки Load Game.
Стратегічна частина не менш цікава. У вашому розпорядженні лише одна база, а проблем вистачить на десять. Країни вимагають захисту, грошей постійно бракує, супутників на всіх не вистачає, а інопланетяни вперто відмовляються нападати за графіком.
Усім допомогти неможливо. І це одна з найкращих особливостей гри. Доведеться обирати, який регіон рятувати, який проєкт фінансувати та на який виклик просто заплющити очі, бо ресурсів усе одно не вистачить.
Приємно оживляють кампанію і співробітники бази. Вчений та інженер спочатку знайомлять із механіками, а потім починають поводитися як типові керівники відділів: сперечаються між собою, вимагають пріоритетів і регулярно нагадують, що саме їхній напрямок найважливіший для порятунку людства.
Найбільша заслуга Firaxis у тому, що вони не просто перевидали класику, а фактично переосмислили її. Багато рутинних і нудних процесів зникли, але напруга, ризик і відчуття постійної боротьби залишилися на місці.
Enemy Unknown затягує так само, як і оригінал. Не яскравішими вибухами й не дешевими спецефектами, а постійним відчуттям, що наступна місія може або врятувати людство, або відправити вашого найкращого снайпера на зустріч із космічною статистикою.
І, найімовірніше, ви теж не помітите, як проведете за грою десятки годин. А потім ще раз глибоко зітхнете... й знову врятуєте планету.
Вмикай, якщо хочеш
- Відчути біль від промаху з 95% шансом влучання.
- Прив'язатися до бійців настільки, щоб їхня смерть сприймалася як особиста образа.
- Керувати обороною Землі без зайвого менеджменту, але з постійним стресом.
- Зрозуміти, як виглядає правильне переосмислення класичної гри.
Людство врятоване. Психіка командира - не гарантовано.
[9/10]
Коментарі
Дописати коментар