Справжні перлини зазвичай знаходиш не там, де їх показують у рекламних роликах, а там, де просто вирішив "глянути одним оком". Titanfall 2 саме з таких. Після першої частини, яка жила майже виключно мультиплеєром, я очікував просто ще одну добротну мережеву стрілянину. Натомість отримав одну з найкращих сюжетних кампаній у жанрі.
Головних героїв тут двоє: пілот Джек Купер і титан BT. Спочатку все виглядає доволі передбачувано. Принеси батарею, відкрий двері великому залізному товаришу, навчись керувати мехом... Здається, зараз почнеться стандартна історія про дружбу людини й машини. А потім ловиш себе на думці, що переживаєш за робота більше, ніж за половину персонажів в інших іграх. Respawn якимось дивом змусила купу металу мати більше харизми, ніж деякі сценаристи здатні написати живим людям.
Діалоги між Джеком і BT - окрема насолода. Вони швидко починають нагадувати напарників із хорошого бойовика: один говорить сухою логікою, другий імпровізує, а разом це працює бездоганно. От тільки з лиходіями ситуація менш райдужна. Вони голосно кричать, багато вибухають, пафосно позують і так само швидко забуваються. Це той випадок, коли бос більше запам'ятовується своєю ареною, ніж власним ім'ям.
Рівні тут ніби спеціально створені для того, щоб ви відчули себе акробатом із автоматом. Біг по стінах, подвійні стрибки, підкати, миттєва зміна зброї, добивання - гра постійно змушує рухатися. Якщо стояти на місці, складається враження, що розробники особисто прийдуть і запитають: "Може, ще стілець тобі принести?"
І щоразу, коли здається, що гра вже показала всі свої козирі, вона дістає новий. Джунглі змінюються фантастичними заводами, гігантськими виробничими комплексами та неймовірними науковими спорудами. Зброї навколо стільки, що перестаєш її збирати за характеристиками й починаєш за принципом: "О, ця гарно гуркотить."
А потім приходить той самий рівень із перемиканням між двома часовими лініями.
Без перебільшення - це один із найкращих прикладів ігрового дизайну, який я бачив. Механіка не просто ефектно виглядає, вона постійно змушує думати, перебудовувати маршрут, обходити ворогів і буквально літати між двома реальностями. І найприємніше, що це не одноразовий фокус заради трейлера, а повноцінна частина проходження.
До самого фіналу гра не перестає дивувати. Перевертає рівні, змінює правила, підкидає нові ситуації й не дозволяє геймплею навіть наблизитися до рутини. Саме так і має виглядати кампанія, коли кожен новий розділ приносить не нову зброю, а нову ідею.
Мультиплеєр теж не пасе задніх. Класичні режими, командні бої, дуелі, кооперативна оборона від хвиль, прокачування пілотів і персоналізація титанів - контенту більш ніж достатньо. Самі титани тепер відрізняються не лише зовнішністю, а й ролями на полі бою, а пілоти перестали бути беззахисними мішенями між викликами мехів.
Найдивніше, що Titanfall 2 так і не стала гучним мегахітом. Без шаленого маркетингу, без нескінченних рекламних кампаній вона просто... вийшла. І багато хто пройшов повз. А дарма. Це одна з тих рідкісних ігор, де сюжетна кампанія проходиться на одному диханні, мультиплеєр затягує надовго, а після фінальних титрів залишається лише одна думка: "Respawn, може, замість чергових модних трендів просто зробите Titanfall 3?"
[8.5/10]
Коментарі
Дописати коментар