Journey настільки впевнена у собі, що навіть не намагається вас зачепити вибухами, драконами чи списком із двадцяти завдань. Вона просто мовчки відчиняє двері, показує далеку гору й ніби каже: "Он туди. А все інше зрозумієш дорогою".
Тут немає навчання, журналу квестів, мапи розміром із область чи NPC, які кожні п'ять хвилин волають: "Рятуй світ!". Ваш герой уміє лише бігати, стрибати й ковзати піском. Звучить так, ніби зараз почнеться найдорожчий симулятор прогулянки. Але ні. Нові механіки, дивовижні істоти й постійне відчуття відкриття змушують досліджувати світ не тому, що за це дадуть лут, а тому що просто цікаво.
Journey чудово демонструє просту істину: не кожну гру можна зрозуміти зі скріншотів або відео. Спостерігач бачить маленьку фігурку, яка повільно біжить пустелею. Гравець відчуває цікавість, тривогу, захоплення, полегшення й той дивний спокій, який рідко зустрічається в іграх. Це як пояснювати смак чаю людині, яка бачить лише чашку.
Найбільша насмішка Journey над сучасною індустрією в тому, що вона доводить: щоб втримати увагу, необов'язково кожні десять хвилин скидати на голову боса, прокачку чи палаючий гелікоптер. Іноді достатньо красивого світу, правильного саундтреку й поваги до гравця.
Особливо приємно, що Journey чудово підходить новачкам. Просте керування, майже повна відсутність покарань і дуже природне дослідження світу роблять її ідеальним першим знайомством з відеоіграми. Недарма саме вона стала першою грою, яку повністю пройшов мій семирічний син. І, здається, це значно кращий початок, ніж одразу пояснювати дитині, чому в інших іграх після відкриття карти треба збирати 487 пір'їнок, 96 прапорців і 14 однакових аванпостів.
[7/10]
Коментарі
Дописати коментар