Про Time Mysteries: Inheritance (Remastered)

Time Mysteries: Inheritance - це гра, яка бере одну з найцікавіших тем у фантастиці - подорожі в часі - і примудряється використати її приблизно так само захопливо, як інструкцію до мікрохвильовки.

Зав'язка обіцяє багато. Дівчина шукає батька, який зник у часі. Звучить як чудова нагода погратися з парадоксами, змінювати історію, досліджувати різні епохи та ламати мозок наслідками власних рішень.

На практиці ж машина часу працює переважно для доставки гравця до чергової купи мотлоху, в якій потрібно знайти ножиці, ґудзик, підкову і ще щось, що художник заховав із особливою жорстокістю.

І ось тут починається головна проблема.

Пошук предметів - основа гри. Але гра вперто не пояснює, навіщо ми це робимо. Чому я риюся в цих завалах? Як знайдена шпилька допоможе врятувати людину, загублену в часовому континуумі? Чому кожна велика пригода неминуче закінчується прибиранням чужого горища?

Відповідей немає.

Гравець рухається вперед виключно за інерцією. Як пасажир маршрутки, який уже проїхав свою зупинку, але вирішив подивитися, чим усе закінчиться.

Найприкріше, що сама тема подорожей у часі відкриває величезні можливості. Можна показувати різні епохи, гратися з причинами та наслідками, створювати цікаві загадки. Але замість цього історія обирає дивну суміш псевдонауки та фентезі, де логіка іноді відправляється в іншу часову лінію без попередження.

Головоломки теж не рятують ситуацію. Точніше, вони формально існують. Але настільки рідко і настільки без фантазії, що їх можна сприймати як ввічливе вибачення розробників за черговий пошук прихованого гребінця серед двадцяти вазонів.

Особливо сумно виглядає сюжет. Він не провальний, не абсурдний, не смішний. Він небезпечніший - передбачуваний. А для історії про подорожі в часі це майже образа жанру.

У підсумку Time Mysteries: Inheritance виглядає як перша спроба студії намацати свій стиль. Не найкраща, не найгірша - просто дуже сира. І що найцікавіше, наступні ігри розробників стали значно кращими. Тож головна цінність цієї частини полягає навіть не в самій грі, а в можливості побачити, як автори ще тільки вчилися працювати з жанром.

[4/10]