Головна сила Alan Wake - сюжет. Причому не лише сама історія, а спосіб її подачі. Гра побудована як серіал: на початку серії коротке нагадування про попередні події, наприкінці - обов'язковий гачок, щоб ви сказали собі "ще одну главу і спати". Брехня. Не спати.
Дія відбувається в містечку Брайт-Фоллс, де кожен другий мешканець виглядає трохи дивним, а кожен третій - так, ніби приховує таємницю. І це ще до того, як починається вся містична чортівня.
Геймплей теж не стоїть осторонь. Ворогів тут недостатньо просто розстрілювати. Спочатку потрібно зірвати з них темряву світлом ліхтарика, а вже потім переконувати свинцем. Звучить просто, але працює чудово. Особливо коли навколо нічний ліс, вітер гне дерева, батарейки закінчуються, а десь неподалік уже летить у ваш бік черговий топірець.
Асортимент місцевих психотерапевтів від темряви невеликий:
- лісоруби з комплексом локомотива;
- серпоносці, які люблять заходити зі спини;
- тіні, які рухаються швидше за молоко з огірком;
- інколи навіть одержима будівельна техніка.
На високій складності гра швидко пояснює, що патрони й батарейки - це не ресурси, а предмети розкоші.
Особливо добре працюють сторінки рукопису. Частина описує те, що вже сталося. Частина - те, що скоро станеться. І ось ви читаєте про майбутню небезпеку, а потім кілька хвилин нервово вдивляєтеся в темряву, очікуючи неприємностей. Рідкісний випадок, коли спойлери роблять гру страшнішою.
Окремої похвали заслуговують звук і режисура. Шурхіт у кущах лякає більше за половину сучасних горорів. Позицію союзників і ворогів легко визначити на слух. Камера працює як у хорошому трилері, а музика знає, коли потрібно підсилити сцену, а коли просто не заважати.
Звісно, час залишив свої сліди. Стрибки іноді незграбні, автомобілі керуються з ентузіазмом холодильника, деякі персонажі так і не розкриваються повною мірою. Але всі ці недоліки губляться на фоні того, наскільки цікаво переживати історію.
Особисто мене ображає сюжет двох доповнень. Крім того, що Remedy знову грається з розумом в стилі Twin Peaks, так ще рівні побудовані щоб вкотре пнути фізику гри. Історію доповнень можна розглядати як сон, з оголошенням продовження серії. Основна історія добре закінчилася, "we need to go deeper" - зайве.
Гра не лякає скримерами. Вона лякає невідомістю. Вона не дає всіх відповідей. Вона змушує обговорювати себе після титрів. І саме тому працює досі.
Alan Wake постаріла як хороша містична книга на полиці: трохи потерта, місцями дивна, але варто відкрити першу сторінку - і знову не можеш відірватися до самого фіналу. Цікаво було в 2010 цікаво і зараз.
[9/10]
Коментарі
Дописати коментар