Third Front: WWII виглядає як гра, яка обіцяє вам альтернативну історію Другої світової, складні стратегічні рішення та захопливі битви. Насправді ж вона пропонує воювати не з противником, а з власним терпінням. І, треба визнати, перемагає досить впевнено.
На перший погляд усе виглядає пристойно. Карти військ мають параметри проти піхоти, техніки, авіації та флоту, є боєзапас, чисельність, рівень атаки. Наче зараз почнеться серйозна тактична гра. Але дуже швидко виявляється, що весь процес зводиться до пошуку цифри, яка сильніше б'є іншу цифру. Це не "Гвинт". Це не війна. Це Excel із касками.
Тактика тут формально присутня. Як кіт у квартирі - десь є, але особливої користі не приносить. Першу годину ще намагаєшся зрозуміти глибину механік. Другу годину починаєш підозрювати, що вся глибина закінчилася ще в меню.
Особливої чарівності додає економіка. Програв кілька боїв - втратив карту. Щоб купити нову, потрібні гроші. Грошей немає. Для розвитку потрібні території. Території захопити не можеш, бо бракує військ. Вітаю, ви відкрили вічний двигун безнадії.
Я довго шукав помилку в собі. Перезапускав кампанії, експериментував, намагався знайти приховану стратегію. А потім зрозумів, що проблема не в мені. Навчання в грі пояснює механіки приблизно так само добре, як інструкція до шафи, де написано лише "зберіть шафу".
Як розробник особливо оцінив момент, коли з'ясувалося, що це порт соціальної гри. І тут багато речей стало на свої місця. Вузькі рамки, штучні обмеження, дивна крива складності та постійне відчуття, що гра штовхає тебе в програш за будь-якої спроби мислити самостійно.
Що працює?
- Приємна графіка.
- Ненапружливий звук.
- Гра запускається.
На жаль, це майже весь список.
Інтерфейс виглядає так, ніби його проектували різні люди, які ніколи не спілкувалися між собою. Музична тема настільки самотня, що через кілька годин починаєш співчувати навіть їй. А історичність тут існує лише номінально - насправді ви боретеся не з арміями, а з набором чисел і балансом, який давно проситься на ремонт.
Third Front: WWII нагадує автомобіль, у якого гарно пофарбований кузов, але замість двигуна встановлено велосипедні педалі. Теоретично їхати можна. Практично - навіщо?
Якщо шукаєте військову стратегію, тут ви знайдете лише сувору математичну кару за бажання розважитися. А часу шкода більше, ніж втрачених територій.
[2.5/10]
Коментарі
Дописати коментар