Redeemer - це ніби хтось узяв бойовики 90-х, православний монастир, кіберпанк, "кіборгів-вбивць", м'язистого мужика з комплексом Рембо і сказав: "А давайте взагалі не будемо себе обмежувати логікою".
Головний герой - Василь. Колишній військовий, машина помсти, людина, яка настільки серйозна, що, здається, навіть чай заварює з погрозою. Сюжет тут існує десь між "мене зрадили" і "треба всіх бити", але гра чесно не прикидається глибокою драмою. Це той випадок, коли величезний мужик у рясі ламає хребти мутантам і кіборгам, а ти навіть не питаєш "чому?", бо вже пізно.
Найбільший сюрприз - як гра стрибає між декораціями. Щойно ти медитував у монастирі під сакурою, а через 15 хвилин уже розносиш якусь токсичну лабораторію, де бігають мутанти, ксеноморфи й інші наслідки поганого корпоративного менеджменту. І наче сюжет це пояснює... але після десятого удару табуреткою по голові ворога тобі вже байдуже.
Бойова система - головна причина тут залишитися. Бити, парирувати, ухилятися - усе дуже просте, зрозуміле й приємне по таймінгах. Через годину входиш у стан дзен-монаха: автоматично ламаєш щелепи, кидаєш ворогів у пилки, стріляєш, контратакуєш і навіть починаєш експериментувати з комбінаціями. Гра ловить той самий "потік", коли мозок вимикається, а руки вже самі роздають ляпаси справедливості.
Щоправда, технічна частина іноді нагадує монастирський ремонт "своїми руками". То герой застрягне в дверях, то зависне в позі грибника, то підказка промайне швидше, ніж ти встигнеш зрозуміти, що взагалі відбувається. Але Redeemer настільки нахабно пре вперед своїм драйвом, що частину проблем просто пробачаєш.
У підсумку це дуже дивний beat'em up. Для когось - одноманітне місиво. І поки сюжет намагається вдавати серйозність, ти вже летиш у ворога з коліном вперед, бо помста сама себе не зробить.
Коментарі
Дописати коментар