Milanoir - це гра, яка бере весь кримінальний пафос італійських бойовиків 70-х, додає трохи Тарантіно, трохи "ментовських серіалів після опівночі" - і змушує тебе виживати в цьому під саундтрек, який хочеться слухати окремо.
Тут ти не "герой". Ти радше глядач, якому дали пістолет і сказали: "Ну давай, Коп з минулого, твій вихід."
Головному персонажу особливо не співчуваєш. Але мстити разом із ним - о, це гра вміє продавати. Кожна глава працює як маленький кримінальний фільм:
- зав'язка;
- погоня;
- перестрілка;
- пафосний бос;
- хтось обов'язково красиво падає через стіл.
І все це виглядає напрочуд стильно. Піксельна графіка, неонові кольори, правильна музика й діалоги, які явно писались із фразою: "Тут треба, щоб герой звучав так, ніби він 40 років курив і ненавидить людей."
Але є нюанс. Milanoir ненавидить тебе у відповідь.
Гра не пробачає помилок взагалі. Іноді складається враження, що вороги проходили спецпідготовку у школі "як зіпсувати вечір гравцю". Навіть на легкій складності тебе можуть розібрати швидше, ніж ти встигнеш сказати "та я просто хотів сюжет подивитись".
Особливо "радує" управління. Воно одночасно ніби працює... і ніби ні. На клавіатурі дивно. На геймпаді теж дивно. Але через пів години мозок просто каже: "Добре. Це тепер моя проблема."
І все ж, попри складність і місцями хаотичний AI, гра чіпляє. Бо тут дуже багато ручної роботи. Рівні, сцени, боси, навіть погоні - усе поставлено з любов'ю до жанру. Особливо тюремні епізоди й старт гри - чистий кримінальний театр для людей, які люблять стиль більше за комфорт.
Milanoir - це не "приємний піксельний шутер на вечір". Це жорсткий, стильний і трохи токсичний екшн, який хоче перевірити: чи достатньо у вас реакції, терпіння і бажання виглядати круто помираючи.
[7/10]
Коментарі
Дописати коментар