Про Time Loader

 Time Loader — це як намагатися зігрітись ностальгією, але хтось забув підкласти дрова. На перший погляд — приємна індішка. Стильна графіка, кімнати з 90-х, іграшки, CRT-монітори — все як ми любимо. Є навіть сюжет, який намагається вдарити по серцю. Але замість теплого лампового вайбу — ти отримуєш музику, яка намагається тебе втопити в емоційній ванні сліз.

Музика — окремий біль. Здається, її писали на випадок, якщо ти раптом забудеш, що дитинство було неідеальне. Де пригоди? Де "Назад у майбутнє"? Тільки ти знаходиш відеокасету, Norton Commander, DnD-мапу чи балакаючу рибу — замість "Вау!"”" звучить "ну... шкода, що все це минуло". І ти такий: "Я прийшов по веселу ностальгію, а отримав внутрішній монолог психотерапевта.

Сюжет намагається бути глибоким — мовляв, інвалідність, фатальні події, butterfly effect... Але подають усе так прямолінійно, що ти встигаєш усе передбачити ще до того, як твій робот змусить тебе зробити черговий морально-сумнівний вчинок.

Геймдизайн — як лабіринт із табличками "не туди". То тебе пускають досліджувати, і ти знаходиш секретик, радієш. То — бам! — бар'єр, і гра така: "Йди назад, сюжет — он там, через кота". До речі, кіт не тільки стилістично ніби з іншої гри, а ще й геймплейно заважає більше, ніж варто.

Фізика норм. Апгрейди поступові, відкривають нові механіки — видно, що балансували довго.

Time Loader — це ніби тебе занурили в класний концепт, але потім загубили фокус. Між милим роботиком і сумною музикою десь загубилася сама пригода. Історія, яка мала б чіпляти, проходить повз, киваючи на прощання.

[5/10]