Що ви знаєте про складні ігри?
Колись ця гра тренувала рефлекси й мозок краще, ніж будь-який сучасний соулс-лайк із маркетинговими понтами. У вузьких колах офісних чемпіонів вона відома як Жукі-Пукі — тільки ті, хто дійшов до останнього рівня, мають право так її називати. Половину гри вона дозволяє вам думати, що ви щось можете. А потім вмикається режим «ти майже…» — і починається знущання.
Рівні справді цікаві: багатошарові, умовно вертикальні, з багатопоточністю — потрібно одночасно контролювати кілька напрямків. Бонуси не з неба падають — вони з’являються за чітким алгоритмом у межах заздалегідь заданих параметрів. Але баланс? Він тут є, але право пройти рівень ви отримаєте тільки якщо ви: натренований, вам усміхнулась удача. Часто доводиться просто молитися на правильний порядок кульок.
Підказка: якщо застрягли — не перепроходьте невдалий рівень знову й знову. Краще почніть гру з початку, накопичте життя й уже тоді беріться за складний блок.
І найцікавіше — все це розуміння приходить не з підказок, а з болю й повторів. Ти експериментуєш, змінюєш тактику, пробуєш — і знову ловиш по зубах. Це інший рівень. Глибший, ніж у твоєї старої знайомої Zuma.
Просто втягнись. А далі… далі це буде не гра. Це буде виклик.
[8/10]
Коментарі
Дописати коментар