Як розповісти дитині про війну так, щоб вона не злякалася, але зрозуміла? Легко — загортаєш усе в казку про двох друзів, додаєш робо-окупантів, які маршують строєм, і фарбуєш людей у «правильний» колір. А дідусь за кадром стає сторітелером, що тримає місточок між поколіннями. Дорослі читають інтерпретацію сенсів, діти ловлять образи — працює для всіх.
Арт-дизайн: чорно-білий із виразними акцентами червоного. Для гравця це не просто стиль, а чіткість і фокус — сцена читається моментально. Мінімалізм тут передає емоцію краще, ніж будь-який RTX із десятком шарів постобробки.
Геймплей, щоправда, трохи вередливий. То не зовсім зрозуміло, як подолати робо-рибу, то в погоні персонажі раптом відчуваються марафонцями у протигазах. А загадка з корабликами… після неї мої нерви офіційно подали заяву на відпустку. Такі дрібні шорсткості іноді ламають темп, особливо коли сюжет тягне вперед.
Зате різноманітність загадок, властивості героїв і тонкий гумор у діалогах тримають інтерес. А ще приємний бонус - у меню можна почитати про реальні історичні події та людей. Маленький, але важливий крок, бо гра не лише розважає, а й дає культурну цінність.
У результаті — це проєкт, яким можна пишатися. Гра, що могла б стати частиною шкільної програми: і як урок історії, і як доказ того, що відеоігри вміють говорити серйозні речі простою мовою. Я бачив розробників на ігровій виставці ще до релізу й тоді не оцінив задум. Але після проходження розумію: з казки й трагедії зліпити такий коктейль — це робота, яка заслуговує на повагу.
[8/10]
Коментарі
Дописати коментар