От чекаєш ти просто м’ясного шутера, а натомість отримуєш ще й власного дракона. Не символічного, не декоративного, а напівмеханічного бойового ящера, який одним подихом робить з демонів шашлик. І щойно думаєш: "А може, мені вже занадто весело?" — гра така: "Окей, тримай гігантського робота". І ти вже не стріляєш, а вибиваєш борщ кулаками з демонів.
Графіка гарна, оптимізована, але коли масштаби змінюються з "коридору" на "арену з роботом і демоном-небоскребом", видно, що рушій теж писали люди. Зате звук! Постріли — смачні, саундтрек — мікс гітарних рифів і героїчної напруги. Це та гра, де під треки можна бігати ранкові кроси, а можна викликати сусідів знизу з вилами.
Gunplay — смакота. Є відчуття, ніби в коді сидить маленький "ігровий режисер", який регулює: підсунути пачку демонів, залишити героя з 5% ХП і однією кулею, а потім красиво підкинути аптечку. (У геймдеві це реально називають "AI Director", тож таке не лише здається.) Щит тут працює так, ніби Капітан Америка пішов у зал до Шварцнегера, і в них народився Капітан Дум.
Сюжет простий і прямий, як удар у пику всім, хто не погоджується: герой крутий, демони його бояться, світ палить від однієї згадки про нього. Є сюрпризи, але без фан-сервісного підлещування. Пройти Пекло доведеться, а як давати на лапу Харону — герой покаже краще за будь-який туторіал.
Видно круту роботу з темпом. Рівні побудовані хвилями, які не дають розслабитися, але й не виснажують. Секрети й прокачка зброї стимулюють виходити із зони комфорту, а необов’язкові арени додають адреналіну. І головне — гра не вимагає знати попередні частини, тут немає "пасхалок для фанбази". Це чистий екшен, який або заходить у серце, або вибиває його разом із ребрами. Якщо ви думаєте, що гравця вже нічим не здивуєш — просто дайте йому дракона. А потім ще й робота. Все, проект готовий.
[9/10]
Коментарі
Дописати коментар