Про Warpips

Це симулятор командувача м’ясних штурмів, де твоя основна задача — бездушно відправляти піксельних солдатиків на ворожу базу. І от дивишся ти на цей парад самогубців і думаєш: «Чому воно так чіпляє?», бо ж логіки тут небагато.

Приємно бачити, як хлопці з «Джавеліном» розносять техніку, снайпер зупиняє ворожу піхоту, вертоліт прикриває наступ, а зв’язківець у паніці тікає після того, як його відділення накрило артилерією. Тобто на екрані відбувається щось, що водночас схоже на хаос і на відточений механізм. Це стратегія, в якій ти більше схожий на автомата з гарячою кавою: натискаєш кнопку, чекаєш, дивишся, як все розливається.

Чіпляє тут дві речі.

Перша — графіка. Рівні зроблені у 3D, техніка й об’єкти тривимірні, але з піксельним окрасом (не воксель), що виглядає стильно, а не «олдскульно заради олдскулу». Солдати ж лишаються спрайтовими, йдуть лише вперед, і саме це контрастне поєднання працює на впізнаваний стиль. UI не завжди ідеальний, але загальна картинка — напрочуд приємна.

Друга — геймплей. Відлипнути важко. Більшість часу ти дивишся, як заповнюються шкали кнопочок і намагаєшся витратити ресурси максимально вчасно, бо кожна секунда має ціну. Поразка приходить болісно, адже видно її одразу: десь не добрав юнітів на старті, десь недооцінив противника. І тоді — чотири програші, і все починаєш наново. Це груба петля прогресу, через яку легко махнути рукою й закрити гру.

Сюжет? Його тут майже нема: є чотири території для захоплення, текстовий вступ і мапа. Перед боєм аналізуєш типи ворога, добираєш своїх, економиш, отримуєш гроші за контроль, а зірочки витрачаєш на апгрейди чи ринок. Гра не вчить тактиці, зате дає диплом з менеджменту одноразових ресурсів.

З мінусів: інтерфейс іноді закриває важливі ділянки, музика то драйвова, то починає повторюватися й втомлює, шрифт часом дратує. Це ті дрібні деталі, які трохи вибивають з занурення.

Але головне — гра робить те, що має робити: ловить увагу картинкою і не відпускає механікою. Вона вчить підбирати війська під завдання, берегти ресурси й визнавати свої помилки на етапі підготовки. Мінімум тактики, максимум концентрації. Іноді це здається затягнутим (висока складність), але загалом саме в цьому й її шарм. Це той випадок, коли тобі соромно відправляти піксельних солдатів на смерть… але ти все одно тиснеш кнопку ще раз.

[7.5/10]