Про Horizon Zero Dawn Complete Edition

 

Horizon Zero Dawn Complete Edition - це гра, яка продає тобі фантазію: "Полювання на механічних динозаврів у постапокаліпсисі!" А потім через 120 хвилин ти стоїш перед сталевим тиранозавром, стріляєш йому в слабке місце й бачиш: 2 / 2000 HP. І в цей момент десь усередині тихо народжується думка: "А може… мінімальна складність - це виправить?"

Я не жартую, саме тоді я офіційно перестав прикидатися "хардкорним мисливцем" і ввімкнув режим: "Я тут за екскурсію, а не за другу роботу."

І проблема в тому, що світ тут реально шикарний. Механічні тварини - неймовірні. Кожна має свою поведінку, слабкі точки, патерни, звук, анімації. Видно, як Guerrilla Games буквально закохались у власних роботизованих жирафів, носорогів і динозаврів.

Перший раз, коли бачиш це все в русі - ефект шалений. А потім гра каже: "Тепер 15 хвилин перекочувань і стрільби по деталях. Насолоджуйся." І тут ми з нею трохи розійшлися в поглядах на "насолоджуйся". Особливо коли DLC вирішує: "А що якщо тепер вороги будуть ще швидші, агресивніші й товстіші?"

І ось на тебе вибігає група сталевих носорогів, ти підриваєш снаряд і знову розумієш що цю битву треба відкласти та тікати. І ти вже не мисливець. Ти людина, яка намагається вирахувати, чи вистачить у неї терпіння на ще один бій із механічною пантерою, яка рухається швидше за твої думки.

Сюжет при цьому… хороший. Реально хороший sci-fi. Історія світу, старі технології, фатальні рішення людства - усе цікаво. Але подача дуже часто виглядає так: "Постій. Послухай голограму 7 хвилин. Не звертай уваги, що поруч бігає робот-ведмідь."

І поки персонажі монотонно пояснюють чергову трагедію цивілізації, ти дивишся кудись у бік горизонту й думаєш: "Може я краще піду досліджувати?"

Бо досліджувати тут реально хочеться. Світ красивий настільки, що інколи це вже майже технодемо:

- неймовірне освітлення

- шикарний просторовий звук

- дуже кінематографічні бої

- природа, яка кричить "PlayStation"

Але між усім цим - години біганини, посередні діалоги й персонажі, які часом приймають рішення на рівні NPC із квесту "принеси 5 кабанячих акумуляторів". І от парадокс: я розумію, чому в цієї гри така фанбаза. Вона дорога, амбітна, технічно вражаюча. Але особисто для мене це був красивий атракціон, який занадто часто плутав "епічність" із "затягуванням".

Перегравати не хочеться.

Мабуть, мій внутрішній мисливець просто втомився бити роботів по колінах 40 хвилин поспіль.

[6/10]