Про Ori and the Blind Forest

 

Ori and the Blind Forest - це гра, яка виглядає як казка для дітей... аж поки не змушує тебе 47 разів поспіль померти на одній секції й переосмислити власну координацію.

На старті все дуже красиво й ніжно: ліс, світлячки, симфонічна музика, маленький пухнастий герой. А потім гра дістає весь арсенал платформера:

- подвійні стрибки

- ривки

- плавання

- ковзання по стінах

- "а тепер зроби це все одночасно під таймер"

І ти такий: "О. Це вже не казка. Це співбесіда."

Світ тут шикарний. Вогонь, вода, вітер, печери - усе виглядає настільки насичено й живо, що іноді забуваєш рухатись і просто стоїш, дивишся на фон... а потім тебе вбиває якась колюча рослина. Природа у Ori дуже красива, але поводиться як HR-відділ: посміхається й одразу робить боляче.

Мапа цілісна, велика й постійно відкриває нові проходи через здібності. Класичне metroidvania-"повернись сюди через 6 годин, коли навчишся літати як білка-карлсон". І це працює прекрасно, бо світ реально хочеться досліджувати.

Окрема магія - музика. Саундтрек тут настільки епічний, що навіть коли ти втретє падаєш у кислоту, мозок усе одно каже: "Зате як красиво загинув".

А ще Ori дуже любить втечі від босів. Не "бий монстра 20 хвилин", а "тікай через палаючий ліс, поки екран вибухає спецефектами". І це, чесно, набагато цікавіше за черговий boss fight із трьома фазами й любов’ю до губок для куль.

Так, Definitive Edition зараз місцями виглядає трохи замилено в 4K. Але стиль усе ще витягує гру на рівень "живого мультфільму". Moon Studios буквально зробили платформер, який одночасно хочеться поставити на паузу для скріншота... і видалити після чергового складного стрибка.

І головне: не соромтесь легкої складності. Ori навіть на "лайті" періодично поводиться так, ніби хоче перевірити, чи достатньо ви гідні бачити фінальні титри.

[8/10]