Найбільше мене здивувало, що Death Roads: Tournament взагалі змогли зробити настільною грою. Під час проходження постійно ловив себе на думці, що тут мало б бути пів столу компонентів, сорок хвилин на підготовку і обов'язкова фраза: "Хто пам'ятає, куди ми поклали жетон дороги?". На щастя, комп'ютерна версія позбавлена всіх цих "радощів" і просто дозволяє насолоджуватися грою.
Попереду - постапокаліптичні перегони від західного до східного узбережжя США. По дорозі місцеві банди дуже хочуть розібрати вашу машину на гайки, а вас - на сумний спогад. І жодних дипломатичних варіантів. Спочатку назустріч виїжджають іржаві роботизовані пилососи, які вміють лише таранити, але поступово на арену виходять справжні монстри на колесах із вогнеметами, лазерами та іншими іграшками, після яких "Страховий поліс можна використовувати хіба що як серветку".
Покриття дороги тут важливе не менше, ніж гарна колода. З'їхав із асфальту на грунт - втратив швидкість. Отримав удар біля відбійника - тримай подвійні пошкодження. А найприємніший спосіб позбутися ворога - акуратно штовхнути його в смугу, яка ось-ось закінчиться. На початку свого ходу він уже нічого не встигне зробити. "Він зустрівся з дуже твердим аргументом" (читати в стилі бойовика 90-х).
Система покращень теж чудово вплетена в гонки. Нові двигуни, зброя та броня не просто підвищують цифри, а змінюють доступні карти й стиль проходження. Після етапів доводиться вирішувати, що взяти як нагороду, або витрачати місцеву гайко-валюту в магазині, сподіваючись, що продавець не торгує суцільним металобрухтом.
Перед стартом обираєш героя, автомобіль і власну колоду. Додаємо спонсорські бонуси, знайдені речі - і отримуємо зовсім різні стилі гри. Один білд заохочує тримати дистанцію й розстрілювати суперників із лазерів, інший - штовхати їх у відбійники, поки ті не пошкодують, що взагалі виїхали на трасу. Навіть зброя підказує, де краще тримати противника: перед собою, позаду чи збоку.
"Правила дорожнього руху закінчуються там, де починається ваш бампер" - гра дуже органічно перенесла механіки колодобудівельного роуглайку у світ перегонів. Жоден елемент не виглядає чужим. При цьому проходження майже не залежить від глобальної прогресії. Нові герої та автомобілі відкриваються, але для перемоги не потрібно годинами фармити чи накопичувати силу. Усе необхідне доступне майже одразу - далі все залежить лише від твоїх рішень.
Знайти власну тактику непросто. Треба навчитися менше ризикувати, правильно оновлювати машину, берегти очки водіння й не будувати колоду за принципом "о, ця картинка красива". Саме тому фінал застав мене зненацька: приблизно через десять годин я несподівано переміг. А потім спробував повторити цей успіх... і гра дуже швидко нагадала, що то було "неповторно".
Death Roads: Tournament вийшла напрочуд цілісною. Це самостійна гра зі своїм характером, де колодобудування, тактика і постапокаліптичні перегони працюють як єдиний механізм. І саме тому до неї я буду повертатися знову.
[8/10]
Коментарі
Дописати коментар