Як створити успішну франшизу і змусити натовп пищати від захвату? Просто візьміть до кісток спрощену механіку великих RPG, приклейте всюди котячі вушка і щедро посипте каламбурами.
Ласкаво просимо до Кото-світу! Місця, де сюжет настільки ж нескладний, як пряма лінія, а населення складається із сотні лінивих пухнастиків. Вони буквально нічого не роблять, просто стоять як вкопані і чекають, поки ваш Великий Герой не прийде вирішувати їхні дріб'язкові проблеми. Іноді хтось ув'яжеться за вами, але користі з нього, як зі зброєносця, котрий намагається допомогти вам ловити лазерну указку.
А яка тут епічна мета! Вам доведеться працювати хлопчиком на побігеньках у всього світу, щоб зібрати воістину легендарний арсенал. Бо без Меча Мохнатості, Літаючих Шортів та Шолома-кігтеточки вам просто не світить здолати головного лиходія. А лиходій тут - це якийсь облізлий кіт, що, очевидно, забагато часу провів на кладовищі домашніх тварин.
Весь ігролад зводиться до кількох стовпів "хардкору":
- Бігаємо по мапі, з жахом оминаючи противників вищого рівня, як інтроверт оминає колишніх однокласників на вулиці.
- Комбінуємо предмети в надії, що з цих лахів вийде якась тактична навичка для бою.
- Працюємо поштарем, орієнтуючись по знаках, щоб (не дай боже) не засумувати від монотонного геноциду злих кактусів та епілептично стрибаючих лисиць.
Але треба віддати належне - бійка тут не зовсім безнадійна. Розробники вирішили, що вам не завадить трохи попітніти, тому додали систему таймінгів. Можна навіть підібрати зброю під конкретного ворога і вдавати з себе великого тактика. Іноді гра кидає вам виклик у вигляді якогось Стрибаючого Каменя (який чомусь загрожує цілому селу) - і тут доводиться згадувати, як вчасно клацати і ухилятися. Все майже по-дорослому, тільки з нявканням.
І найгірше те, що ти навіть не можеш нормально розлютитися на цю гру. Вона дивиться на тебе такими велетенськими, милими очима, що тобі стає соромно за свою критику. Жодних раптових звуків чи похмурих коридорів, тільки яскрава композиція кольорів і 4К-текстури. Гра ласкає твої очі муркітливими назвами і буквально змушує тебе похіхікати і сказати "Ой, як мило", поки ти рубаєш ворогів.
Щоправда, цей парад мімімішності триває рівно половину гри, чого якраз достатньо, щоб втягнути вас у пастку. Другу половину ти вже шалено бігаєш по карті, все рідше зустрічаючи креативні місії. Так, можна ще поплавати і знайти місцевого Котоктулху чи Атлантиду заради легендарних шмоток, які остаточно сховають твоє розкішне хутро під шаром броні, але ритм вже трохи збивається.
У підсумку, я сиджу і дивлюся на це з легким нерозумінням. Для мене це просто "нормальна гра", механіки якої паразитують на дорослих RPG. Але для більшості - це ідеальна забавка на портативних консолях, власний милий світ, який розрісся до популярної серії.
[7/10]
Коментарі
Дописати коментар