Хтось подивився John Wick, Матрицю і вирішив: "А чому це пітніє тільки Кіану Рівз?" На відміну від більшості музичних VR-ігор, тут ви не рубаєте кубики й не розмахуєте паличками. Ви автоматично біжете вперед, розстрілюєте ворогів, ухиляєтеся від куль, б'єте нахаб по обличчю й раптом розумієте, що гра раптом вирішила, що ваш абонемент у спортзал уже оплачений.
Цікавий факт: розробники з Cloudhead Games спочатку створювали Pistol Whip як VR-гру без музичного ритму. Лише під час тестування вони помітили, що гравці інстинктивно починають стріляти в такт композиціям. Замість боротися з цим, студія перебудувала навколо цієї знахідки всю гру.
Чому немає ефекту ВР-морської хвороби? Розробники знайшли геніальне рішення: фіксована швидкість і рух строго по прямій лінії ("на рейках"). Рух уперед із постійною швидкістю в поєднанні з геометричним, висококонтрастним оточенням майже не викликає дисонансу в мозку.
Кожна кампанія має власний стиль, музику й атмосферу. То ви рятуєте людство від повстання штучного інтелекту, то опиняєтеся на Дикому Заході. Між рівнями історію розповідають через об'ємні постери, які виглядають так, ніби хтось засунув комікс у стереоскоп. А ефект, коли вороги розсипаються на полігони під ритм музики, досі виглядає стильно й дуже впізнавано.
Найкраще починається тоді, коли перестаєш недооцінювати гру. З боку здається: "Ну постою, постріляю контролерами". Через десять хвилин ви вже присідаєте швидше за тренера в спортзалі, ухиляєтеся від куль у стилі Нео, нервово перезаряджаєте зброю, а якщо якийсь сміливець добіг занадто близько - чемно видаєте йому кулаком квиток у наступний рівень.
Є лише одна проблема - організм не читав рекламний опис:
- ноги раптом дізнаються, що сьогодні день присідань;
- плечі починають сперечатися з руками, хто більше ненавидить VR;
- фітнес-браслет дивиться на вас із повагою, а ви - на диван із сумом.
Композицій тут не надто багато, зате ситуацію рятує майстерня з сотнями користувацьких рівнів. Саме після проходження кампаній Pistol Whip із сюжетної гри несподівано перетворюється на пісочницю, де ганяєшся за рекордами, експериментуєш зі зброєю, а найбільший фінальний бос давно не на рівні. Він стоїть у дзеркалі наступного ранку й питає, навіщо ти вчора знову запустив "ще одну пісню".
[7/10]
Коментарі
Дописати коментар