Mafia: The Old Country зробила те, чого я давно хотів від серії: просто розповіла хорошу кримінальну історію. Без сотень іконок, без обов'язкових поїздок через усе місто заради ще одного пункту в журналі. Тут є лінійний сюжет - і це прекрасно.
Відкритий світ тут формально існує, але радше як декорація. У ньому можна збирати предмети, купувати автомобілі та зброю, але я б не радив особливо відволікатися. Поїздку можна пропустити, але якщо дорогою говорять персонажі - краще залишитися. Інакше ризикуєте доїхати до місця призначення швидше, ніж до вас доїде сам сюжет. А разом із ним - мотивація Енцо, стосунки між сім'ями й половина важливих деталей.
Граємо за Енцо Фавара - хлопця, якому дуже пощастило опинитися у правильному місці в правильний час. Щоправда, його "другий шанс на життя" виглядає так: тепер він універсальна затичка для будь-якої брудної роботи. Викрадення? Енцо. Перестрілка? Енцо. Проблема, яку краще не вирішувати публічно? Вгадайте, хто вже бере ніж.
І саме тут гра особливо добре передає дух Mafia. У попередніх частинах ти хоча б відчував, що рухаєшся кар'єрними сходами. Тут тебе урочисто приймають до сім'ї, дозволяють трошки порадіти... а потім ставлять на найнижчу сходинку й кажуть: "Ти просто пішак, якому дали трохи красивіший костюм". Брудні рішення приймають дони, а тримають всю конструкцію на собі звичайні бандити. І світле майбутнє існує переважно в розмовах. Це не виглядає недопрацюванням - навпаки, дуже персонально передає ту саму мафіозну реальність, де чужі рішення оплачуються твоєю кров'ю.
Сценарій - головна сила гри. Драма тут працює набагато краще, ніж у багатьох попередніх частинах. Персонажі живі, харизматичні й достатньо реалістичні, щоб повірити навіть у неприємних людей. Причому настільки, що навіть противник не просто викликає неприязнь - його хочеться слухати. Я майже фізично відчував, як важко він дихає. Ось це вже рівень присутності.
Бій на ножах - окрема знахідка. Він кілька разів дуже вдало ламає комфортний ритм гри. Перегони теж є, і їх небагато - саме тому вони не встигають набриднути. Є й кілька варіантів погонь зі стріляниною, але гра явно розуміє просту річ: якщо дати цього забагато, будь-який екшен перетворюється на роботу. Тому динаміку дозують розумно.
Рівні спроєктовані добре, особливо для довгих перестрілок. Щоправда, Енцо за одну кампанію встигає покласти стільки людей, що починаєш замислюватися, де в Сицилії взагалі знаходять нових бійців. Мабуть, окремий рекрутинговий відділ працює цілодобово.
Керування персонажем... "як дерев'яне буратіно", і складається враження, що дизайнери прекрасно це знали. Тому замість того, щоб вимагати від Енцо циркової акробатики, вони підлаштовують рівні, хвилі ворогів і постановку так, щоб слабкі місця керування не дуже кидалися в очі. І це, чесно кажучи, хороший приклад компромісу: не все ідеально, але гра вміє це приховати.
А ще є Сицилія. Сонячна, курна, тепла, майже казкова. Тут пил блищить на сонці, виноград росте так, ніби іншої культури просто не існує, каміння лежить підозріло фотогенічно, а вночі все це перетворюється на готовий кадр із дорогого кримінального фільму. І десь на горизонті ти вже починаєш чекати виверження вулкана - просто тому, що гра навчила: після красивого пейзажу обов'язково станеться щось погане.
Я дуже радий, що The Old Country пішла саме шляхом сильної сюжетної кампанії. Видно, що спочатку планів було більше, але зрештою залишили головне - те, що запам'ятовується. Хорошу історію, драму, харизматичних персонажів і атмосферу, в яку провалюєшся з головою.
[8/10]
Коментарі
Дописати коментар